Генотип підвищеної дратівливості

Міжнародна група медиків і нейрофізіологів показала, що різниця в типі рецепторів дофаміну впливає на емоційне сприйняття музики і шуму. Дослідники з'ясували, носії одного варіанту гена рецептора D2 гостріше реагують на шум: у них погіршується настрій. При цьому музика на них впливає слабко. У людей з іншим генотипом після прослуховування музики поліпшується настрій, а шум їх не надто дратує. Стаття опублікована в журналі.

Дофамін виробляється нервовими клітинами головного мозку у людини і тварин. Це нейромедіатор, тобто речовина, що передає сигнали між нейронами, а також від нервових клітин у м'язи. Дофамінові нейрони знаходяться в декількох областях мозку, наприклад, у смугастому тілі, фронтальній корі, лімбічних структурах, і утворюють кілька сигнальних шляхів, що зв'язують їх між собою. Один з цих шляхів відіграє важливу роль у «системі винагороди», яка регулює поведінку за допомогою позитивних реакцій на будь-які дії.

Більш ранні дослідження показали, що музика підвищує активність областей мозку, що беруть участь у формуванні емоцій, таких як прилегле ядро або мигдалевидне тіло. Нейрофізіологи припускають, що вплив музики на емоційний фон може регулюватися дофаміном: під час прослуховування музики, пов'язаної з емоційними переживаннями, у людей активувалися дофамінові рецептори D2 і виділявся дофамін. При цьому музика впливає на настрій не тільки людини, а й тварин. Так, у щурів з гіпертонією під впливом музики збільшувався вміст дофаміну в мозку, а потім, під впливом дофаміну, знижувався кров'яний тиск. Інші дослідження на людях і тваринах показали, що дофамін впливає на обробку емоцій і поведінку.

Слід зазначити, що у різних людей музика викликає різні емоції і, відповідно, по-різному впливає на настрій. Більш того, реакція на музику і шум спадкується генетично (1, 2). Справа в тому, що дофаміновий рецептор D2 існує в двох різних формах - довгій (D2L) і короткій (D2S), які функціонують по-різному. У деяких людей кодуючий рецептор D2 ген може містити мутацію, що впливає на синтез D2L і D2S і на співвідношення D2L/D2S. Тому у них змінюється сприйняття і обробка інформації, що впливає на емоції. Автори нового дослідження вирішили з'ясувати, як носії двох варіантів генів рецептора D2 реагують на музику і шум. Вчені припустили, що музика буде по-різному активувати у них області мозку, регульовані дофаміном, зокрема, мигдалевидне тіло, прилегле ядро і нижню лобну звивину.

Щоб перевірити свою гіпотезу, дослідники запросили для участі в експерименті 38 чоловіків і жінок у віці 19-30 років. 26 з них були носіями першого варіанту гена рецептора D2 (GG), у решти 12 був присутній другий варіант гена (GT). Всім добровольцям робили магнітно-резонансну томографію, і одночасно вони проходили тест на визначення емоційного настрою. Всім учасникам показували фотографії людей зі щасливим, агресивним або нейтральним виразом обличчя і просили на швидкість визначити їх пол. Експеримент проводився в два етапи: на першому учасники переглядали фотографії під акомпанемент заспокійливої музики, під час другого етапу їм вмикали білий шум, порівнянний з музикою за гучністю. До і після кожного етапу добровольці заповнювали опитувальник, який дозволяв визначити їх емоційний стан.

З'ясувалося, що у носіїв генотипу GG після прослуховування музики настрій, мабуть, поліпшувався, хоча статистично це практично не помітно. При цьому шум на їх настрій майже не впливав. При цьому активність нижньої лобної звивини (відділу префронтальної кори) у таких людей під час перегляду фотографій «агресивних» людей зменшувалася при прослуховуванні музики і збільшувалася, коли вони слухали шум. Тобто, очевидно, генотип впливає на емоційне сприйняття музики, але, щоб отримати статистично значущі результати, потрібна велика вибірка.

Учасники експерименту з генотипом GT, як видно з графіка, реагували на шум гостріше, ніж на музику. Від шуму у них сильно псувався настрій, музика їх теж дратувала, але набагато менше. Активність прилежачого ядра в мозку у носіїв гена GT під час перегляду фотографій «емоційних» людей зменшувалася, коли грала музика, і, збільшувалася, коли вони чули шум. При цьому активність нижньої лобної звивини у них змінювалася незначно.

На думку авторів статті, отримані результати свідчать про те, що різниця в сприйнятті музики і шуму обумовлена, в тому числі, мутацією в гені дофамінового рецептора D2. Однак, як визнають самі дослідники (і як видно з графіків), вибірка носіїв генотипу GT була невеликою, так що потрібні додаткові дослідження для перевірки результатів.